Ірина Береснєва: Імпорт електроенергії — «енергетична подушка безпеки» для промисловості

Україна входить у чергову «зиму під обстрілами» із рекордним дефіцитом генерації, і питання імпорту електроенергії з ЄС уже не виглядає факультативним. Це — механізм виживання економіки, стабілізації енергосистеми та підтримки промисловості, яка не може дозволити собі простоїв.

Про реальні виклики, бюрократію, ризики та можливості, а також про те, як бізнес вчиться балансувати між ціною й надійністю постачання, — журналу «ЕнергоБізнес» розповіла  генеральний директор компанії «Толк Україна» Ірина Береснєва. 

— З огляду на «зиму під обстрілами» та критичний дефіцит генерації: чи є схема імпорту з гарантіями невідключення не просто комерційною опцією, а фактично ключовим механізмом виживання економіки?

Так, сьогодні імпорт електроенергії — це не просто комерційна опція, а реальний механізм виживання економіки в умовах дефіциту генерації. Ми маємо зараз до 3,2 ГВт  міждержавної пропускної спроможності, включно з усіма напрямками, але в той самий час не можемо повною мірою використати цю можливість — через технічні проблеми передачі енергії в Україні внаслідок обстрілів останніх місяців. 

Імпорт дозволяє створити своєрідну «енергетичну подушку безпеки» для промисловості, критичної інфраструктури та бізнесу, який не може дозволити собі зупинок у виробничих циклах. Імпорт — це фактично інструмент підтримання життєздатності економіки під час «зими під обстрілами».

— Наскільки імпорт — це «страхова парасолька» для енергосистеми загалом, а не лише для окремого підприємства?

Імпорт без перебільшення є страховою парасолькою для всієї енергосистеми України. Його роль полягає не тільки в тому, щоб забезпечити певного споживача, а у підтриманні балансу всієї системи у критичні моменти.

Якщо внутрішня інфраструктура передачі та розподілу витримує навантаження, імпорт може стабілізувати частоту, запобігти аварійним відключенням і зменшити ризики «розвалу балансу» енергосистеми. Але водночас цей механізм надзвичайно чутливий — будь-які нові руйнування мереж можуть обнулити ефект імпорту.

— Вимога про 60% імпорту та технічні умови (окрема лінія, обмеження субспоживачів) — це серйозний «вхідний квиток». Де, на Вашу думку, бізнес найчастіше «спотикається»?

Бізнес найчастіше «спотикається» саме на вимозі замовити 60% обсягів наперед. У нестабільній економіці важко передбачити споживання навіть на тиждень. Тому ми запропонували клієнтам гнучку модель коригування обсягів ближче до дня постачання — це дозволяє уникати фінансових втрат і підлаштовуватись під реальні виробничі цикли.

Щодо технічних умов — вони справді непрості. Українська система має свої історичні обмеження, тому будь-яка невідповідність лінії чи точок обліку може унеможливити доступ до імпорту. І тут потрібен професійний супровід — технічний і юридичний.

— Чи є проблеми скоріше з юридичним відокремленням субспоживачів, чи з гарантованим набором обсягу імпорту щогодини?

Проблеми переважно — з юридичним виокремленням субспоживачів. Багато підприємств знаходяться у спільних промзонах, у межах промислових хабів чи технопарків, де споживачі об’єднані в єдиний обліковий вузол. В таких умовах юридичне розмежування потребує додаткових технічних рішень і часу.

Щогодинні коливання — це теж фактор, але здебільшого викликаний високою ціною перетину та нестабільністю попиту. Це технічно складно, але вирішувано.

— Наскільки існуюча «бюрократія» обліку та приєднання в реальному часі гальмує залучення середнього бізнесу? Чи можна це спростити, наприклад, через агрегацію чи «віртуальний» облік?

Середній бізнес гальмується не стільки через бюрократію, скільки через мінімальний поріг у 1 МВт. Ми знайшли рішення — об’єднуємо кількох клієнтів у спільний пул, що дозволяє ефективно завозити необхідний обсяг ресурсу, дотримуючись технічних вимог.

Наступний логічний крок — віртуальний облік (Virtual Power Plant), коли кілька споживачів діють як один «віртуальний клієнт». Такий підхід давно використовується в Європі й повинен стати стандартом у нас. Це дасть змогу працювати навіть невеликим споживачам через постачальника-агрегатора і створить більш гнучку систему залучення імпорту.

— Імпортний ресурс об'єктивно дорожчий за внутрішню електроенергію. Як компанії балансують ці витрати з перевагами? Чи ми вже вийшли на той етап, коли втрати від простою через відключення однозначно переважують високу ціну імпорту?

Я б не була такою категоричною щодо «дорогого імпорту». На практиці імпортна електроенергія в окремі періоди навіть дешевша за внутрішню, особливо коли врахувати динаміку ринку «на добу наперед» та вартість резервів.

Але головне — стабільність постачання: підприємства вже навчилися порівнювати не лише ціну за МВт·год, а й вартість простою — зупинки обладнання, зіпсованої сировини, невиконаних контрактів. Сьогодні для бізнесу на перше місце виходить цінність, а не лише ціна ресурсу.

— Які цінові стратегії Ви спостерігаєте серед своїх клієнтів-імпортерів: фіксація довгострокового європейського ресурсу, робота виключно зі спотового ринку, чи гібридні схеми?

Більшість клієнтів наразі працюють «з коліс», купуючи ресурс за спотовими цінами — ринок надто волатильний, щоб фіксуватися надовго. Але ми бачимо поступовий інтерес до місячних і квартальних форвардів, які дають можливість планувати фінансові потоки і хеджувати ризики. Це еволюційний процес, який зблизить український ринок із європейською практикою контрактування.

Ми як постачальник стимулюємо цей процес, адже довші контракти — це передбачуваність як для бізнесу, так і для системи. Це той шлях, який уже давно пройшла Європа.

— Вимога 60% може бути надмірною для підприємств із високою базовою потужністю. Чи лобіює «Толк Україна» або інші учасники ринку зниження цього порогу?

Минулого року «Толк Україна» дійсно лобіювала зниження порогу з 80% до 60%, і він був зменшений. А сьогодні, з огляду на стан енергосистеми, ми розуміємо: у воєнних умовах цей параметр — не стільки обмеження, скільки гарантія стабільності для системи.

Ми виступаємо не за його скасування, а за гнучкість підходу — щоб для окремих груп споживачів, особливо критичних виробництв, можна було коригувати вимогу залежно від технічних умов.

— Яка, на Вашу думку, мінімальна частка імпорту є достатньою, щоб не створювати ризиків для ОЕС України при гарантіях невідключення?

На сьогодні 60% у годині — це мінімальна частка імпорту, яка забезпечує стабільність і не створює ризиків для ОЕС України. Всі інші параметри — частота, балансування, допустимі коливання — координує НЕК «Укренерго». Але ключове: цей показник дозволяє утримати систему в безпечному режимі навіть при пікових навантаженнях.

— Які регуляторні «вузькі місця» сьогодні найбільше заважають масовому залученню імпорту? Чи йдеться про ліміти на перетин, чи про відсутність достатньої кількості європейських твердих гарантій?

Основне обмеження зараз — ризики війни, а не ліміти. Бізнес боїться вкладатись у імпортний ресурс наперед, коли в будь-який момент може статися обстріл, і споживач опиниться в зоні аварійного відключення.

Крім того, нестабільність контрактного середовища — закриття кордонів, зупинка виробництв, порушення логістики — заважають прогнозуванню обсягів.

Європейські тверді гарантії постачання та обмеження перетинів мають значення, але поки не є вузьким місцем — наразі імпорт обмежується не попитом, а ризиком.

— З урахуванням складності схеми, яку додаткову «подушку безпеки» Ви надаєте клієнтам? Чи це юридичний супровід, чи, можливо, фінансові інструменти хеджування ризиків?

Ми надаємо індивідуальні «подушки безпеки» залежно від профілю клієнта. Це і юридичний супровід 24/7, і гнучкі механізми корекції обсягів, і технічна підтримка.

Наше головне завдання — забезпечити безперервність постачання навіть у форс-мажорних умовах.

Крім того, ми розвиваємо напрям зеленої внутрішньої генерації та установок зберігання енергії (УЗЕ). Це майбутні гарантії стабільності для наших клієнтів — і фактично новий рівень енергетичної незалежності.

— Який Ваш прогноз: чи залишиться механізм імпорту з невідключенням тимчасовим інструментом на період кризи, чи він трансформується у постійний елемент нової архітектури українського енергоринку?

Сьогодні цей механізм — елемент виживання, але в майбутньому він може трансформуватись у стратегічний компонент нової архітектури енергоринку.

Україна має потужний потенціал власної генерації, який у мирний час дозволить не лише покривати внутрішні потреби, а й експортувати значні обсяги до ЄС. Проте поки триває війна, ми змушені використовувати всі можливі інструменти — навіть найскладніші.

Ми твердо віримо: після перемоги Україна стане енергоекспортером нового типу — з модернізованими мережами, зеленою генерацією та накопичувачами енергії, що зроблять нас повноцінною частиною європейського енергетичного простору.